Паніка, гроші та снайперські арки. Розпродаж принципів: як світові лідери готуються до фіналу

Схоже, межа між монументальним мистецтвом та фортифікацією у Вашингтоні остаточно розмилася: ідея, що починалася як помпезний туристичний об'єкт, на очах перетворюється на укріплений блокпост та потенційний елемент контролю за столицею.

The Washington Post

Планована 76-метрова тріумфальна арка біля Арлінгтонського меморіального мосту несподівано змінила архітектурний профіль. Замість суто естетичної ролі та функцій меморіалу до ювілею США, об'єкт отримує цілком прикладне військове наповнення.

Як повідомляє The Washington Post, перетворення суто туристичної пам'ятки на склад боєприпасів і майданчик для дрон-бази та снайперів викликало цілий шквал занепокоєнь серед юристів, експертів з авіабезпеки та містобудівників.

Правозахисники та пам'яткоохоронці одразу помітили спритний хід: щоб не проходити роками крізь пекло узгоджень у Цивільній комісії з містобудування та чекати на окремий дозвіл Конгресу, об'єкту просто надали військовий статус.

Фахівці з авіаційної безпеки хапаються за голову. Об'єкт розташований за лічені сотні метрів від Національного аеропорту імені Рональда Рейгана.

Ідея запускати зграї ройових безпілотників та зберігати боєприпаси прямо під траєкторією зльоту цивільних авіалайнерів додає пасажирам незабутніх вражень ще до посадки.

Втім, до практичної реалізації поки далеко: об'єкт не має ні остаточно затверджених термінів будівництва, ні повного пакета погоджень від федеральних комісій.

Як зазначає EuroNews,  раніше група ветеранів війни у ​​В'єтнамі та один архітектурний історик подали до суду на адміністрацію Трампа через проект арки. За їхніми словами, арка дисонуватиме з посланням Меморіалу Лінкольна та Арлінгтонського національного цвинтаря про єдність після Громадянської війни.

The Hill

Трибуна Організації Об'єднаних Націй стала для Дональда Трампа майданчиком для захисту своєї вкрай непопулярної зовнішньої політики на тлі падаючих рейтингів та наближення проміжних виборів до Конгресу.

 The Hill виділяє п'ять ключових тез 40-хвилинного виступу американського президента:

Ультиматум Ірану та заперечення дефіциту боєприпасів: Трамп постав геополітичний вибір між швидкою угодою або «цілковитим знищенням» Ісламської Республіки, аби назавжди позбавити її змоги створювати загрози. Він виправдовував семимісячну війну, яка вже коштувала США десятки мільярдів доларів та спровокувала стрибок цін на енергоносії, закликавши світ до «повної економічної ізоляції» Тегерана. Трамп також відкинув чутки про нестачу снарядів у США, назвавши це вигадками «боягузів і зрадників».

Перейменування штучного інтелекту на «суперінтелект» (СІ): президент США заявив, що Вашингтон не душитиме регуляціями технологію, яка є «більшою за промислову революцію», у протистоянні з Китаєм. Попри застереження експертів про загрозу ШІ для людства, Трамп оголосив, що в усіх офіційних документах США термін «штучний інтелект» відтепер замінюється на більш точний — «суперінтелект» (Superintelligence / SI).

Ремарка «Громади»: дивно, що «суперінтелект» Дональд Фредович не проголосив «інтелектом Трампа».

Війна з наркокартелями та Куба: Трамп порівняв латиноамериканські картелі з «ІДІЛ Західної півкулі» та виправдав військові удари по суднах із наркотиками в Карибському басейні (які в ООН раніше назвали можливими воєнними злочинами). А після закликів до повалення комуністичного режиму на Кубі кубинська делегація демонстративно залишила залу.

100% тарифи проти покупців російської нафти: Трамп похвалився підписанням закону (ініційованого сенатором Ліндсі Гремом), який дає йому повноваження впроваджувати до 100% мит проти країн, що купують російську енергію або допомагають РФ обходити санкції (насамперед ідеться про Китай та Індію). Це підноситься як новий важіль для примусу Росії до припинення війни проти України.

Журналісти The Hill підкреслюють, що войовнича риторика лунала на тлі рекордного падіння рейтингу схвалення Трампа всередині США до 32% (згідно з опитуванням Reuters/Ipsos). Понад дві третини американців не вірять у перемогу над Іраном, а міжнародна репутація США за опитуваннями Pew опустилася нижче за показники Китаю. Ситуацію ускладнив і бойкот з боку провідних телемереж через обмеження акредитацій для ЗМІ.

Neue Zürcher Zeitung (NZZ)

Поки європейські політики намагаються прорахувати математичні моделі та шукають логіку в діях Кремля, авторитетна швейцарська газета Neue Zürcher Zeitung (NZZ) опублікувала відвертий аналіз від людини, яка роками професійно спостерігала за росією через приціл спецслужб.

Колишній голова Федеральної розвідувальної служби Німеччини (BND) Аугуст Ганнінг застерігає: головна загроза зараз криється не в економіці чи геополітиці, а в банальній біології.

Головна теза ексголови BND проста й похмура: Владіміру Путіну невблаганно спливає біологічний час. Для диктатора, який зациклився на «історичній місії» відродити імперію та переписати карти світу, увійти в підручники у статусі невдахи — найгірший кошмар.

За оцінкою німецького розвідника, саме усвідомлення власної смертності та обмеженого часового вікна штовхає кремлівського очільника до підвищення ставок.

Путін поспішає, бо розуміє: якщо він не зафіксує свої загарбницькі «здобичі» найближчим часом, після його відходу вся зліплена на соплях імперська конструкція просто розвалиться під вагою внутрішніх проблем.

Німецький ексрозвідник чекає на нову хвилю ескалації, оскільки Кремль опинився у стратегічній пастці.

Ресурсів для тривалої виснажливої війни на десятиліття у росії немає, а виходити з гри з порожніми руками диктатор не може. Відповідно, логіка «похилого віку» підказує Кремлю єдиний вихід — намагатися максимально підняти градус напруги та тиснути на Захід уже зараз, щоб вимусити його до капітуляції чи замороження конфлікту на російських умовах.

Аналітичний висновок NZZ невтішний: світ має справу з людиною, чиє особисте відчуття часу кардинально дисонує з довгими циклами історії. Коли у диктатора із ядерною кнопкою залишається дедалі менше життєвого терміну, психологічний бар'єр перед радикальними кроками стрімко знижується.

Замість раціональних стратегічних розрахунків на арену виходить звичайний віковий поспіх. І саме цей фактор «біологічного тику-таку» робить нинішній період найнебезпечнішим, адже бункерні «історики» на етапі заходу сонця рідко переймаються тим, що буде з їхньою країною наступного дня після їхнього власного фіналу.

Financial Times

Виявляється, щоб обнулити всі «залізобетонні» принципи зовнішньої політики Брюсселя та розвалити санкційну солідарність 27 країн, непотрібно навіть відправляти танки чи вимикати газ. Достатньо двох російських мільярдерів, одного затриманого ув'язненого і коронного європейського прагматизму.

Стаття у The Financial Times читається як готовій сценарій для політичної трагікомедії.

Схема виявилася геніальною у своїй абсурдності. Франція раптово висунула ультиматум: або з підсанкційного списку ЄС викреслюють Алішера Усманова, або Париж просто ветує продовження УСІХ санкцій проти росії (термін дії яких, за класикою жанру, спливає просто сьогодні о півночі).

Навіщо це Макрону? А щоб під сурдинку провернути кулуарну угоду з Азербайджаном і витягнути з тамтешньої в'язниці своїх громадян.

Побачивши такий свято розпродажу принципів, Люксембург вирішив не пасти задніх: «Ах, якщо ви знімаєте санкції з Усманова, то зніміть і з нашого коханого Михайла Фридмана!».

Виявляється, Фридман вліпив Люксембургу арбітражний позов на 15,8 мільярда доларів — а це, на хвилиночку, майже половина річного бюджету цієї поважної герцогської держави.

Алішер Усманов — засновник імперії USM Holdings, статки оцінюються у понад $18 мільярдів. Відомий не лише як колишній власник розкішної лондонської нерухомості (на кшталт маєтків за £48 млн) та спонсор ФК «Евертон», а й як людина, яка, за даними міжнародних розслідувань, вирішувала бізнес-проблеми Владіміра Путіна. Потрапив під санкції ЄС та Британії одразу після початку вторгнення у лютому 2022 року.

Міхаіл Фрідман — уродженець Львова з російським та ізраїльським паспортами, співзасновник могутньої «Альфа-Груп» (куди входить російський Альфа-Банк). Статки понад $13 мільярдів. Після санкцій намагався переконати британські суди, що йому не вистачає дозволених £760 000 на рік для утримання свого вікторіанського маєтку Athlone House та оплати праці шести помічниць, але судді залишилися глухими до його «страждань».

Але теперь увесь Брюссель стоїть на вухах: послы країни ЄС весь день проводять у гарячкових переговорах, Латвія тримає оборону й відмовляється приймати цей абсурд, а дипломати в кулуарах відверто кажуть: «Це абсолютна ганьба і кінець санкційного режиму».

Незалежно від того, чим закінчаться нічні судоми Брюсселя, Financial Times зазначає: смертельного удару по нормах ЄС уже завдано, і наслідки будуть просто епічними.

Міф про «спільні жертви заради України» розбився об дрібний шкурний інтерес Парижа та Люксембургу. Тепер жодна країна ЄС не погодиться на майбутні санкції, якщо вони хоч трохи зачіпають її власну кишеню.

Франція дала наочний майстер-клас усім проросійським та авторитарним режимам: хочете диктувати умови Брюсселю? Просто заарештуйте пару громадян ЄС, і європейські столиці самі прибіжать знімати санкції з потрібних вам олігархів.

Викреслення Усманова та Фридмана «за політичною домовленістю» (а не через суд чи смерть) дає будь-якому іншому олігарху повне право заявляти: ваші санкції — це просто свавільна політична дубинка без жодного правового підґрунтя.

Двоє олігархів із Кремля та їхній юридично-фінансовий шантаж виявилися міцнішими за дипломатичний апарат усього Європейського Союзу. Якщо санкційну політику Брюсселя тепер так легко розібрати на запчастини за допомогою одного позову та одного ультиматуму, то здається, у Великому Європейському домі пора міняти не просто замки, а абсолютно весь дах.

The Economist

Країни навчилися чудово малювати красиві цифри загального ВВП — за рахунок роздмухування державних боргів чи масштабних будівництв, але аналітики журналу The Economist пропонують дивитися на єдиний показник, який справді має значення для кожної людини — ВВП на душу населення.

І ось тут новини невтішні: його зростання стрімко гальмує по всьому світу, загрожуючи підірвати головну обіцянку сучасного капіталізму про те, що кожне наступне покоління житиме краще за попереднє.

Коли темпи зростання у розрахунку на одну людину просідають, глобальна економіка перетворюється з гри, де виграють усі, на жорстку боротьбу за перерозподіл існуючих ресурсів.

Особливо боляче це б'є по країнах, де суспільний договір тримався на ідеї неухильного збагачення. У Китаї раніше люди вірили, що важка праця та освіта гарантують соціальний ліфт, але тепер дедалі більше громадян усвідомлюють, що «економічне сито» стало занадто вузьким, а гарантій успіху більше немає.

Але найіронічнішим прикладом цієї економо-статистичної ілюзії є Росія. Поки кремлівська пропаганда рапортує про «стійкість» та формальне зростання ВВП, показник на душу населення оголює сувору реальність.

Держава вливаєте мільярди у ВПК, штампуючи снаряди та виплачуючи гроші за участь у війні. Формально це роздмухує загальний ВВП, але створює абсолютний нуль цінності для цивільного рівня життя.

Снаряд, який вибухає на фронті, не додає якісної їжі, ліків чи побутової техніки в магазин.

На тлі кадрового голоду, падіння продуктивності праці та розгону інфляції росіяни застрягли у пастці: паперових рублів у них наче й більшає, але реальний рівень життя та купівельна спроможність неухильно скочуються вниз.

Якщо продуктивність праці у світі не отримає нового потужного імпульсу (на який зараз так сподіваються у контексті штучного інтелекту), світові доведеться звикати до затяжного періоду економічної стагнації. А коли «пиріг» більше не росте, політична температура у світі лише підвищуватиметься.

Читайте також:

Диво Вроцлава: косиньєри, джавеліни і молитва перед боєм

 Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

 Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.